10.11 МОНІТОРИНГ ЯК СИСТЕМА ОЦІНКИ СТАНУ ДОВКІЛЛЯ
Оцінка стану довкілля – порівняння отриманих величин окремих параметрів та показників з нормативними, середніми, фоновими значеннями з метою визначення якості довкілля або його окремих компонентів.
Якість довкілля – стан природних та перетворених людиною екосистем, що зберігають здатність до самопідтримання структури і функцій за рахунок процесів обміну речовини та енергії.
Ми вважаємо невірним звуження поняття якості довкілля до ступеня відповідності його характеристик потребам людини та технологічним вимогам. Іншою проблемою визначення якості довкілля є неможливість її оцінки за допомогою лише одного критерію (згадайте проблему терміну адаптація). Тому в практиці моніторингу використовують показники якості довкілля.
В основу оцінки стану довкілля покладено концепцію нормування якості навколишнього середовища.
Нормування якості навколишнього середовища – встановлення номінальних параметрів окремих компонентів навколишнього середовища, які визначають межі прийнятних та допустимих змін їх складу та властивостей.
Встановлення нормативів якості навколишнього середовища ґрунтується на концепції критичності (пороговості) впливу.
Поріг шкідливої дії (лімітуюча ознака шкідливості, ЛОШ) – це мінімальна кількість впливу (концентрація речовини, інтенсивність фізичного фактору), за якого виникають зміни, що виходять за межі адаптаційних меж живих організмів та (або) порушують стійкість екосистем.
Для встановлення величини порогового впливу окремого фактора на живі організми використовують методи біотестування на лабораторних культурах чутливих організмів.
Поява перших ознак порушення життєдіяльності або віддалених ефектів у тест-об’єктів за певної інтенсивності впливу вважається порогом шкідливої дії (ЛОШ)
Нормативи якості довкілля визначають вимоги до параметрів навколишнього середовища, відповідність яким дозволяє стверджувати про сприятливий стан середовища для існування людини або для інших живих організмів.
Нормативи допустимого впливу на довкілля встановлюють критерії правомірності впливу природокористувачів на довкілля з метою недопущення змін параметрів стану навколишнього середовища.
Як ви думаєте, які екологічні нормативи повинні бути більш жорсткими?
Нормативи допустимого впливу повинні бути більш жорсткими, оскільки вони мають попереджувальний характер і повинні забезпечувати виконання нормативів якості довкілля!
Нормативи якості довкілля
1) Санітарно-гігієнічні нормативи – це гранично допустимі концентрації (ГДК) хімічних речовин та мікроорганізмів або гранично допустимі рівні (ГДР) фізичних факторів у навколишньому середовищі, які ще не викликають шкідливого впливу на організм людини в даний момент або у віддаленому часі на здоров'я наступних поколінь.
Санітарно-гігієнічні нормативи є найбільш розвинутою системою нормування. Зокрема, нормативи якості питної води в СРСР розроблено ще у 1939 р., для повітря робочої зони – у 1925 р. В основі встановлення санітарно-гігієнічних нормативів покладено токсикометричні показники впливу окремих хімічних речовин, мікроорганізмів та фізичних факторів для чутливих модельних організмів.
Основними характеристиками нормування токсичності токсиканту є доза та концентрація.
Токсикант – речовина, яка за певної концентрації (чи дози) спричинює токсичний ефект (отруєння).
Доза – кількість речовини, яка надійшла до організму. Розраховується на одиницю маси організму (мг/кг). Виділяють напівлетальну дозу LD50, летальну дозу LD100 та порогову дозу LD0 (поріг шкідливої дії). Концентрація, як норматив, встановлюється для середовища при неможливості розрахувати дозу (для водного середовища та повітряного).
ГДК – норматив, який встановлює концентрацію шкідливої речовини в одиниці об’єму або маси, яка при тривалому впливі не викликає будь-яких змін в живому організмі (у тому числі – віддалених у часі) або не призводить до порушення функціонування екосистеми.
ГДР – норматив, який встановлює верхню межу впливу енергетичних факторів, за умов впливу яких на організм періодично або протягом всього життя не виникає патологій або змін в організмі, які можуть бути зареєстровані сучасними методами, у тому числі – віддалених у часі ефектів.
2) Екологічні нормативи – визначають граничну межу зміни параметрів довкілля, перевищення якої може створити загрозу для стабільного існування природних екосистем (тобто зміни виходять за межі природних фонових коливань).
Проблема встановлення екологічних нормативів полягає в тому, що біоценоз складається з багатьох живих організмів, чутливість яких до конкретних факторів може значно варіювати. При цьому системоутворююча (згадайте поняття виду-едифікатору) функція для різних видів є неоднаковою. Тому питання, для яких видів розраховувати екологічні нормативи якості довкілля – для домінуючих, чи найбільш уразливих, залишається невирішеним.
Одним з небагатьох показників, які можуть претендувати на звання "екологічного нормативу" є ГДК хімічних речовин у воді водойм рибогосподарського призначення (ГДКвр), які часто називають еколого-рибогосподарськими нормативами. Основним призначенням даного нормативу є збереження якості середовища, придатного для мешкання промислових об’єктів та їх кормової бази. Тобто, ГДКвр регламентує негативний вплив на "корисне" населення водойм, що визначає значну господарську складову зазначеного нормативу.
Останнім часом пропонується величезне різноманіття альтернативних показників. Частина з екологічних нормативів ґрунтується на вже встановлених нормативах ГДК з урахуванням регіональних особливостей. Пропонують введення спеціальних робочих коефіцієнтів або коефіцієнтів потенціювання. Інші автори пропонують оригінальні методи розрахунку критеріїв забруднення – екологічно допустимі рівні (ЕДР), екологічні (біоценотичні) ГДК тощо. Проте, жоден з таких показників не отримав загального визнання і не введений до нормативної документації.