top of page

2.1 СИСТЕМА ЯК ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОБ’ЄКТ ВИВЧЕННЯ ЕКОЛОГІЇ

    Визнання екосистеми центральним об’єктом екології вимагає застосування системного підходу і загальної теорії систем як головної методологічної основи вивчення екологічних процесів і явищ.

    Система – будь-який об’єкт, цілісні властивості якого є результатом взаємодії його складових.

    У цьому визначенні в неявній формі є платонівське положення, що ціле є чимось більшим, аніж сума його частин. Причому якісно нові особливості цілого у порівнянні з його складовими є результатом взаємодії елементів системи між собою.

Системи поширені у природі. Вони можуть бути мініатюрними (система атому) та велетенськими (планетні системи, галактики).

    Російський економіст О.О. Богданов-Малиновський запропонував ідею створення організаційної науки — тектології, передбачив основні положення теорії складних систем, теорії хаосу та фракталів. Загальна теорія систем була сформована австрійцем Л. фон Берталанфі в 30-ті  роки ΧΧ ст. Фон Берталанфі ввів поняття і дослідив відкриті системи — системи, які постійно обмінюються речовиною і енергією з зовнішнім середовищем. Було встановлено, що всі існуючі системи не є абсолютно ізольованими. Ізольованості систем можна досягти лише за допомогою методів моделювання.

    Основними складовими системи, що утворюють єдине ціле є елементи системи та зв’язки між ними. Елемент системи – найпростіша складова частина, яку умовно розглядають як неподільну. Слід пам’ятати, що поняття неподільності є умовним та визначається залежно від конкретних завдань. Наприклад при розгляді автомобіля як системи, немає потреби враховувати атомну будову його елементів. Часто елементи системи групуються за розмірами, певними властивостями та зав’язками у підсистеми – складові частини системи, у яких можна виокремити дрібніші складові. Наприклад, живий організм складається з сукупності органів, які групуються у системи органів в залежності від функцій, складу та походження. Завдяки цьому, будь-яка система характеризується явищем ієрархії – розташування елементів ступінчастим рядом, коли кожний нижчий підкоряється вище розташованим. Зазвичай ієрархічну структуру системи зображують як піраміду, хоча природні системи краще моделюються деревоподібними схемами.

Системні зв’язки – відношення між елементами системи, засновані на взаємозалежності і взаємообумовленості. Поняття «зв'язок» характеризує чинники виникнення й збереження цілісності та властивостей системи. З формального погляду зв'язок визначають як обмеження кількості ступенів вільності компонент системи. Зв'язки можна охарактеризувати за характером (видом), напрямом та силою.

За характером (видом) вирізняють зв'язки підпорядкування, породження (генетичні), рівноправні (байдужі), управління.

За напрямком зв'язки поділяють на спрямовані (векторизовані) й неспрямовані.

За силою — на сильні та слабкі.

Різні варіанти зображення ієрархії. Деревоподібний вигляд є більш поширеним у природі
Якорь 1
bottom of page