9.2 ВЕЛИКІ БІОЦЕНОТИЧНІ КРИЗИ
Сучасний стан біосфери близький до кризового, і, безперечно, основною причиною цього є людська діяльність. На основі цього радикальні прихильники природоохоронних рухів популяризують думку, що людина розумна є шкідливим видом. На жаль, таке твердження знаходить відгук в суспільстві, хоча і є легким для заперечення. По-перше, поняття "шкідливий вид" є суто людським, в біосфері існують просто види без поділу на "шкідливі" і "корисні". По-друге, в історії біосфери відомо чимало прикладів коли діяльність певної групи організмів призводила до біоценотичної кризи, що супроводжувалась вимиранням великої кількості мешканців планети. Проте, кожна із біоценотичних криз завершувалась розповсюдженням нових видів, рівень організації яких був вищий ніж в попередників. Тому біоценотичні кризи можна розглядати не лише як катастрофічну подію, але і як перехідний етап до нового, більш складного рівня біосфери.
Крейдяно-палеогенова біоценотична криза широковідома, оскільки внаслідок неї зникли динозаври. В популярній літературі основною причиною вимирання називають падіння метеориту. І хоч 65,5 млн. років тому дійсно мало місце падіння крупного метеориту, сама криза розпочалась раніше і мала різні причини, серед яких вирішальними були розвиток покритонасінних рослин та розширення спеціалізації ссавців. Окрім динозаврів зникли й деякі інші організми (зокрема близько 80% існуючих на той час видів хрящових риб, близько 50% крокодилів, частина ссавців, коралових поліпів, головоногих молюсків та інші). Проте ця криза хоч і супроводжувалась змінами в біосфері, її масштаби були значно менші ніж в пермо-тріасове вимирання та киснева катастрофа.
Близько 1,8 млн. років тому в північній півкулі відбулось масштабне зледеніння відоме під тривіальною назвою "Льодовиковий період". Це сприяло мозаїчності ландшафту Палеарктики і розповсюдженню холодолюбивих видів тварин, яких узагальнено називають "мамонтова фауна". Зменшення льодовиків близько 11 тис. років тому спричинило певне вимирання цих тварин та зміну біомів в першу чергу в Палеарктиці, але було помітним і в інших регіонах. Посилило вимирання і діяльність людей, що буде висвітлено далі. Загалом масштаби вимирання поступались решті біоценотичних криз.
Пермо-тріасове вимирання – сталось на межі палеозойської та мезозойської ер, близько 250 млн. років тому. Очевидно розвитку кризи сприяв збіг декількох чинників, як зовнішніх (зібрання тектонічних плит в єдиний суперконтинент Пангея, і послідуюча зміна клімату в напрямку аридизації та похолоданню) так і внутрішніх (розповсюдження деревних форм рослин, біомаса яких в значній мірі не передавалась далі по трофічних ланцюгах, а залягала, утворюючи поклади кам'яного вугілля). Внаслідок цього велика кількість карбону виходила з колообігу, в тому числі – зменшувався вміст вуглекислого газу в атмосфері, що посилювало похолодання). Внаслідок цієї кризи зникло понад 90% водних видів тварин та 70% наземних.
Киснева катастрофа – мала місце приблизно 2,4 млрд. років тому. Життя на Землі сформувалось в безкисневих умовах. Відповідно, перші мешканці біосфери були анаеробними, а вільний кисень для них був отрутою. Поява фотосинтезуючих організмів призвела до накопичення кисню в атмосфері та Світовому океані і, як наслідок, викликала вимирання переважної більшості існуючих видів. Важко оцінити масштаби вимирання, але, очевидно, вони не лише не поступались, але навіть перевищували всі наступні кризи. Але окрім катастрофічності слід звернути увагу і на значення цієї події для біосфери. Поява фотосинтезуючих організмів та подальша еволюція аеробних організмів призвели до появи еукаріотів, формування складних трофічних мереж та загального підвищення стійкості біосфери.
Зміна газового складу атмосфери в ході еволюції біосфери