Згадані ранні форми людей особливо не вирізнялись з поміж решти диких видів. Їх місце в біогеоценозах Африки було проміжним між місцем, що займали інші крупні примати та місцем гієн. Ситуація змінилась із появою людини працюючої, яка почала активно використовувати вогонь. В головному мозку сформувалась зона Брока, що забезпечує мовлення. Внаслідок цього вдосконалились знаряддя праці, адже з'явилась можливість передачі інформації та сформувались навики колективного полювання. Таким чином людина із екологічної ніші рослиноїдної тварини і споживача падалі, опанувала екологічну нішу денного хижака (зберігши здатність до рослиноїдності та пошуку мертвих тварин). Очевидно еволюційні надбання людини працюючої були вдалими, і цей вид не лише розселився по всій Африці, але і став першим із наших предків, хто проник за межі «чорного континенту». З появою людини працюючої склались передумови до появи нової групи факторів: антропічних та антропогенних.

​

Якщо порівнювати екологічну нішу людини працюючої та її предків, то помітний суттєвий еволюційний стрибок. Проте це був лише початок історії людини, як виду, що зараз посідає особливе місце в біосфері. Мисливські знаряддя забезпечували більш-менш регулярне надходження м'ясної їжі, чисельність та поширення популяцій зростали, проте дуже повільно. За таких умов існували стабільні популяції більшості жертв та конкурентів людини. Подібна ситуація (повільне вдосконалення методів полювання, суспільного ладу, чисельності та розповсюдження людей) зберігались і з появою наступних видів: людини випрямленої та людини гейдельбергської.