1.4 СТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
Вперше термін «екологія» був застосований німецьким біологом-еволюціоністом Ернестом Геккелем у своїй книзі "Загальна морфологія організмів" (1866 р.), де він вказував що екологія це:
«…сума знань, які відносяться до економіки природи: вивчення всієї сукупності взаємовідносин тварини з навколишнім середовищем, як органічної, так і неорганічної, і насамперед дружніх або ворожих відносин з тими тваринами і рослинами, з якими він прямо чи опосередковано вступає в контакт. Одним словом, екологія - це вивчення всіх складних взаємин, які Дарвін назвав умовами, що породжують боротьбу за існування».
Слід зазначити, що взаємовідносини живих організмів з довкіллям вивчали видатні науковці і задовго до Геккеля: Р.Бойль, Р.Реомюр, К.Лінней, А. фон Гумбольт, Ж.Б.Ламарк, Ч.Дарвін. Заслуга Е.Геккеля полягає у застосування до цих знань чіткого та ємкісного терміну, який став зручним як у науковому спілкуванні, так і повсякденному використанні.
Проте після публікацій Е.Геккеля ще понад 50 років термін «екологія» був відомий лише вузькому колу фахівців. І вони аж ні як не називали себе «екологами». Ще у 1907 р. (через 40 років!) російський зоолог В.М.Шимкевич писав:
«До сих пор Э. не достигла той степени развития, которая дала бы ей право на известную долю самостоятельности, так как до сих пор она еще не вышла из периода описаний и не выработала ни определенных методов, ни известной суммы обобщений.»
Пройшло ще 40 років протягом яких був накопичений пласт знань, який дозволив сформувати дійсно самостійний науковий напрямок. В цьому періоді можна виділити наступні етапи:
Дослідження аутекологічного напрямку, факторіальна екологія (1866-1936). (К.Бергман, К.Глогер, Дж.А.Аллен, Л.Г.Раменський, В.Шелфорд, Ф. Клементс).
Математичне моделювання екологічних процесів (1925-1936) (В.Вольтерра, А.Лотка, Ф.Гаузе)
Системний підхід – екосистема-біогеоценоз, трофічна система, енергетичний баланс, продукція (1935-1970)(А.Тенслі, В.М.Сукачов, Р.Ліндеман, Г.Вінберг)
Глобальна екологія, біосфера, ноосфера (1935-1980) (В.І.Вернадський, М.І.Будико, Дж.Лавлок)
Прикладна екологія, екологія людини (сучасний етап) – наукові принципи управління функціонуванням природних та штучних надорганізмових систем.
До 60-х років «екологія» була суто кабінетною наукою, а сам термін можна було почути лише на спеціалізованих наукових конференціях та прочитати у наукових журналах. Було створено кілька великих міждержавних організацій, які почали опікуватися проблемами довкілля та збереження життя на Землі:
Міжнародний союз охорони природи IUCN (з 1948), заснований по ініціативі ЮНЕСКО
З його ініціативи було започатковано Червоний список (у нас – Червона Книга), як законодавчий документ, в якому реєструються живі організми, які потребують охорони. Ррозроблено міжнародні підходи до формування мережі територій природно-заповідного фонду.
Програма ООН з охорони довкілля UNEP (з 1972), спрямована на міжнародну координацію зусиль по захисту та покращенню довкілля для блага сьогоднішнього і майбутніх поколінь людей (має суто антропоцентричне спрямування).
Слід зауважити, що в установчих та робочих документах зазначених організацій не використовувався термін «екологія».
Проте, починаючи з кінця 50-х років почався розвиватися суспільний рух, який можна загалом назвати «загальна стурбованість проблемами довкілля». Для скорочення все це почали називати «екологією». Початок був покладений у науково-популярній книзі американського біолога-журналіста Р. Карсон «Безмовна весна». Книга швидко стала бестселером, була перекладена на 23 мови.
Буквально протягом десятиріччя почали з’являтися різноманітні неурядові громадські організації, які нещадно експлуатували термін «екологія».
З таких найвідоміших організацій, які залишилися до нашого часу слід назвати:
1. Всесвітній фонд дикої природи WWF (з 1961), що заснований художником та телеведучим Пітером Скоттом
2. Грінпіс (з 1971), заснований забудовником-невдахою Девідом Мактаггартом
Починаючи з 80-х років громадські рухи почали розколюватися на дві течії, які чітко розрізняються в західній культурі:
Екологічні рухи – основним завданням ставлять діяльність, безпосередньо спрямовану на захист довкілля. Не переслідують політичних цілей. Яскравим прикладом є Всесвітній фонд дикої природи WWF, що фінансує серйозні наукові та природоохоронні проекти.
Зелені рухи – політичні угрупування та партії, які висувають політичні та соціальні вимоги. Найчастіше експлуатують проблематику охорони довкілля з метою привертання уваги електорату. Яскравим прикладом є Європейська партія зелених, що об’єднала національні ліворадикальні партії країн Європи. Найбільш радикальною формою зелених рухів є «екологісти», які часто можуть носити екстремістський характер.
Для розрізнення зелених рухів та науковців-екологів в західній культурі достатньо чітко розрізняють поняття «ecology» та «environmentalism». Якщо перше залишається виключно науковим терміном у своєму первинному понятті, то другим називають всі види діяльності, спрямованої на збереження та управління якістю довкілля. Яскравим прикладом є книга відомого датського громадського діяча Бйорна Ломборга «Скептичний еколог», яка на мові оригіналу має назву The Skeptical Environmentalist (Cambridge University Press, 2001). Нажаль в українській мові між цими двома поняттями часто не бачать різниці.
